Голоси з-над вод Генісарета

Апостола Андрія Первозваного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях сучасної України. Учень Ісуса приніс у світ, охоплений прадідівськими віруваннями в божества природи, населений добрими і злими духами, Слово єдиного живого Бога. Поволі, важко, долаючи людський опір і несприйняття, нова віра уживалася зі старою, витворюючи дивний і гарний симбіоз, відтворений в обрядах і звичаях українців.
«Бачите гори сі? На них возсіяє благодать Божа, і стане тут город великий!»... Чи стало благословення Андрія Первозваного української землі благословенням також і для люду, який одвіку замешкував ту землю? Чому подальша історія — княжих, козацьких часів, періоду визвольних змагань — аж дотепер, до війни, розв’язаної у ХХІ столітті проти України зажерливим сусідом,— така щедра на поразки і криваві драми? Про це Роман Іваничук розмірковує устами своїх героїв — письменника, художника, історика, ветерана УПА і кримської татарки — у повісті-колажі «Голоси з-над вод Генісарета».
Назва повісті-рефлексії «Я ще не писав про Донбас» говорить сама за себе. Письменник, сучасник війни на Донбасі, каже своє слово у наболілій дискусії: був чи не був Донецький край українським, варто чи не варто за нього боротися.